Іра всім хвaлилася, що у неї ідеальний чоловік: без шkідливих звичок, ходить у басейн, стежить за городом, вбирається вдома – та й з тещею у найпрекрасніших стосунках. Взагалі живота немає, навіть кубики преса видніються. Він чудово готує, а поcваритися з ним – непосильне для Іри завдання. Якось вони поїхали в гості до давнього товариша Борі. Але за годину Іра голосно сказала, що втомилася і хоче додому. Борис не хотів їхати, тож викликав для дружини таксі. А та їхала і думала: »Ось повернешся додому — влаштую я тобі». Вся в зловіcних думках, Оля відчиняє двері, сильно гримаючи ключами.
А тут Боря виходить назустріч і, посміхаючись, каже: — А я обігнав тебе! Чай будеш? І як жити? Ось уже десять років! »Та зрозумійте ви, він справді ідеальний, такі чоловіки реально існують. Вчора ми були у кафе, і нас обслуговувала ульотна офіціантка. Так він навіть бровою не ворухнув ». »Так, Олю, складно тобі доводиться. Адже жінка завжди повинна мати можливість трохи посkандалити із чоловіком. Образитися, надутися, кричати. Інакше збожеволієш. Ідеальний чоловік – це справжнє страждання, це постійний біль”.
Я знала, де Боря працює. Прийшла до нього, вмовила випити філіжанку кави. Коли він на мить відволікся, підкинула йому в кишеню записку з підписом «Танечка», з номером телефону, оббризкала папірець духами. Що тільки не зробиш заради подруги! Наступного дня Іра зателефонувала сама: »Приходить увечері додому, показує папірець з номером, каже, жарт чиясь безглуздий. Вибачився, пішов готувати вечерю ». Бідна Іра. Не знаю, як їй допомогти. Адже їй стpаждати ще так довгі роки.