По мережі давно гуляє історія, яка багатьом здасться неправдоподібною. Але ми пам’ятаємо що насправді, життя закручує такі «сюжети», що «відпочивати» може будь-який режисер. Дивіться до кінця буде цікаво. Іван повертався з нічної зміни, втомлений донезмоги. Хотілося прийти і розтягнутися на ліжку, провалившись в глибокий сон. Робота була важ кою, але крім рудника влаштуватися після звільнення з колонії нікуди не вдавалося. Йому ще пощастило більше багатьох — хлопця взяла в знімну квартиру бригада вахтовиків. В його становищі можна було сподіватися тільки на вагончик поруч з роботою. Щоб зрізати дорогу, він звернув через парк, сподіваючись швидше дійти до під’їзду. Попереду на лавці він побачив великий згорток. Підійшовши ближче, хлопець оторопів. Загорнутий в якусь тканину або ковдрочку перед ним лежало немовля. Іван зупинився в глибокому розпачі. Тіло просило сну. Душа здригнулася від того, що, можливо, дитина пролежала пізньої осені в парку багато годин. Обережність попереджала, щоб він зі своєю судимістю не вплутуватися в цю історію. Нарешті, молодий чоловік зважився.
Тягти маленьку дитину в квартиру, де жили 15 мужиків, було немислимо. Тому він притиснув малюка до себе і попрямував в сторону двоповерхового будинку, повз який часто проходив. Там розташовувався дит ячий буд инок. Іван пояснив ситуацію. Це була дівчинка. Приймаюча сестра сказала: «Записки від матусі немає. А давайте назвемо її Іриною Іванівною». «Ну, нехай буде так», — посміхнувся Іван. З цієї нагоди чоловік часто став замислюватися про своє життя. Родні у нього не залишилося, але якось хотілося тепла і затишку. Іван часто згадував свого знайду і навіть телефонував іноді в дитя чий бу динок. Коли Иришка підросла, став приходити до неї в гості з подарунками. Кожну їхню зустріч малятко вручала чоловікові малюнки, де разом з дівчинкою були тато і мама. Нова співробітниця дитячого будинку, приблизно одного віку з Іваном, помітила добре ставлення чоловіка до дівчинки.
Вона сама була колишньою вихованкою цієї установи і розуміла, наскільки дитині важлива сім’я. Але також Світлана розуміла, що самотньому чоловікові дівчинку не віддадуть ніколи. Жінка вирішила допомогти двом важливим для неї людям. Адже сподобався їй Іван, виявляється, відвідував названу дочку вже 10 років! Ірочка дуже чекала, коли тато забере її додому. І чоловік вже 5 років виплачував гроші за квартиру по іпотеці, благо, заробітки в майстри на руднику були значно вище, ніж у підсобного робітника. Але відсутність сім’ї робило ситуацію безвихідною! Світлана та Іван поговорили по душам. Вони вирішили, що відносяться один до одного досить добре, щоб офіційно зареєструвати стосунки і здійснити Иришкин мрію!
Вони оформили всі доку менти, обставили кімнату дівчинки і пішли в ди тячий бу динок. Дівчинка кинулася до Івана на шию, потім обняла Світлану. Вона зауважила, що сьогодні її тато весь світився від радості. Він опустився перед дочкою навпочіпки і тихенько сказав: «Ірочка, збирай свої речі. Ти їдеш додому! А ми тебе чекаємо». Так збулася світла мрія дитини, якого чоловік знайшов одного на лавці — через 10 років сталося диво отримання справжньої сім’ї. Про те, чи залишилися разом Іван і Світлана, «історія замовчує». Але, швидше за все, так і сталося. Адже їх об’єднала радість доброти і щастя, подароване маленькій людині. Такими або схожими історіями не збідніє земля. Адже люди у нас живуть добрі і світлі, здатні на великі вчинки. На цьому все друзі, чи сподобалася вам ця історія?