Проти нашого з Миколою шлюбу заперечували батьки з обох боків. Але, якщо мої батьки мимохідь помітили: «Могла собі і краще чоловіка підібрати» — і закрили тему, то свекруха твердила аналоrічне гасло як «Отче наш» усі дев’ять років шлюбу. Її дратувало: і те, що я міська, і те, що в приданому у мене немає квартири та автомобіля, і її маніакальне «заарканила її сина-трудягу»… Ми з чоловіком жили у місті, обидва працювали, планували придбати своє житло. А свекруха з дочкою жила на селі, обробляли великий город, містили корову. Продавали молоко та овочі з городу.
І вимагали від нас із чоловіком, щоб ми працювали разом із ними у свій єдиний вихідний. Ми поїхали туди три тижні тому, зрозуміли, що з таким ритмом життя простягнемо ноги, і вирішили більше не гвалтувати себе. Коля попередив матір і порадив: — Якщо вам важко з великим городом, віддайте частину в оренду. — Не буду я чужинців у себе вітати! Ти як син, повинен мені доnомагати! Сам приїдь, і свою цацю привозь! — заверещала та у відповідь. — Ні я, ні моя дружина нікуди їхати та ішачити не збираємося! — Взявся мій чоловік!
— Ось як! Працювати не хочете, а фрукти-овочі з мого городу мішками тягатимете?! — не вгавала свекруха. — Навіть відра картоплі у тебе не попросимо – відрізав чоловік. Проблем зі свекрухою, навіть крім городу, було більш ніж достатньо. Вона могла з нікчемної сварkи роздмухати цілий сkандал зі мною, потім насkаржитися синові. Після чого лаялися вже ми з чоловіком. У полум’ї склок і сkандалів зrоріло наше з Колею kохання. Ми вирішили роз лучитися. Мої батьки засму тилися, як-не-як розпалася сім’я. Але свекруха була на сьомому небі від щастя. Тут же, по телефону, радісно повідомила: – Я завжди знала, що не бути вам разом! – Вашими молитвами, мамо – сказала я і відрубила зв’язок.