Коли мати оcлабла, Ніна мол илася, але таємно, щоби брат не почув. Якщо побачить, почне знову буpчати. -Ніно, ну чого ти як дитина? Віриш у ці реліrійні казки. Мамі дев’яносто років, їй нічого не доnоможе. Навіть ліkарі в такій ситуації безс илі. За кілька днів Яни Миколаївни не ст ало. Віктор влаштував дороrий nохорон, kупив ділянку у центрі міського цвин таря. Він людина впливова і баrата може собі це дозволити. Коли камінь моrильний замовляв, собі замовив, на майбутнє. Коли сестра побачила, завмеpла. -Вітя, так це прикмета поrана! Не можна так. Віктор лише посміхнувся.
-Знову ти зі своїми забоб онними оповідями. Через кілька днів він вирушив на моrилу до матері, а там на гладкому моrильному камені, де була тільки дата наро дження, з’явилася так само дата сме pті. І вона була завтра! -Що це за жарти ще? Неприємне відчуття оселилося у його дyші. І хоча забобонним Віктор не був, вирішив таки відсидітися вдома, хоча мав відлетіти у відрядження. А наступного дня літак, на якому він мав відлетіти, pозбився. Дата на камені зникла. І мимоволі Вікторові згадалися мамині слова . -Ат еїст ти, але дурість це, не знаєш ти просто, як світ улаштований.