Вийшовши на знайому галявинку, Анна мрійливо примружилася. Вона вже уявляла, як смачно насмажить гриби, які тільки що в лісі зібрала. Але підійшовши до пня, вона не знайшла там свій велосипед. — Куди ж він подівся?!- у слух обурилася жінка і стала шукати. Вона уважно все оглянула, але нічого не знайшла. — Вkрали! — констатувала вона. Це її дуже засму тило. З цим велосипедом вона нерозлучна вже п’ятнадцять років. Живе жінка на краю село, найближчий магазин в півгодини ходьби, жінка до нього добиралася на велосипеді.
А що зараз робити? Пенсія у неї маленька, новий купити не зможе. Вона вийшла на дорогу і стала чекати автобуса, бо пішки додому йти занадто далеко. Всю дорогу вона похмуро міркувала. Ну і як далі жити? Відразу на жінку накотила туга. Нікому їй навіть про свої переживання розповісти. Чоловіка давно не ста ло, а діти роз’їхалися, нікого її проблеми не цікавлять. Діставшись до села, вона написала у дільничного заяву.
Він, перечитавши його, з сумнівом подивився на жінку. — Мені здається, що його не вkрали, а просто підібрали, вирішили, що хтось забув. Він же старий був. Кому він потрібен? Жінка невизначено пожала плечима. Коли ввечері сіла дивитися телевізор, подзвонила дочка: — Мам, як ти? Привіт! Анна розповіла про ситуацію з велосипедом. Тут Олена каже: — Ти не переживай, мам! Ми з Віктором і дітьми приїдемо на вихідних, привеземо тобі новий! Анна посміхнулася. Даремно вона вважала, що нікому не потрібна.