Я народився і жив у селі, звідки переїхав в місто після закінчення школи. Я поступив в хороший універ, навчався на відмінно, влаштувався на роботу. Мені було вже 28, коли я серйозно задумався про сім’ю. Я планував знайти жінку для душі і скоріше стати батьком. 29 я зустрів Олену, у 30 ми одружилися, а в 31 я став батьком. Ідеально, якщо одним словом. Коли доньці виповнилося 4, мого батька не ста ло.
Мама залишилася одна з великим господарством. Тоді я вже почав думати, як можна їй допомогти. Я кілька разів запросив маму до нас, але вона так і не погодилася, говорила, мовляв, з ким же я тоді величезне господарство залишу, а що подумають сусіди, а що скажуть люди… Мені залишалося тільки одне: знайти їй помічницю по господарству, щоб вона хоча б не всі свої сили там витрачала.
Я заплатив її сусідки гроші, і та погодилася допомогти мамі, заодно і вмовляти переїхати до нас. — Мені така господиня не потрібна, — кричала мама в трубку, — скажи їй, нехай більше не приходить! Дружина пропонувала силою маму привезти в місто, але я ж знаю її, і уявляю, що вона може влаштувати… Я вже зневірився, не уявляю, як бути далі, але просто так я це справу не залишу.