Я поїхала вчитися в інше місто, мене поселили в гуртожиток. Так співпало, що моя однокурсниця і стала моєю сусідкою по кімнаті. Мені ця дівчинка дуже подобалася, була тихою і спокійною, ми разом робили уроки, добре здружилися. Влітку кожна роз’їхалася до себе в місто, до батьків. А у вересні ми повернулися знову на навчання. Тільки до нас підселили ще одну дівчинку — Настю. Настя нам сподобалася, вона була такою веселою, багато говорила, була вся така життєрадісна і яскрава. Настя займалася всіма заходами у вузі, в ще волонтерством. Коли вона це все встигала і звідки у Насті стільки сил – було не відомо.
Але зате від неї була глобальна шкода мені з моєю подругою. У нас стали пропадати речі. Тапочки, які я не носила місяць, Настя вирішила, що більше мені не потрібні. Вона без мого попиту віддала їх в будинок прест арілих. — Там точно вони не стоятимуть без діла, — відповіла Настя на мою претензію. У моєї подруги на ліжку сидів плюшевий ведмедик для декору. І він теж зник, ми відразу так і подумали на Настю і не помилилися.
— Просто ми їздили в дитячий будинок. Всі принесли з собою іграшки, ось я і вирішила, що твій ведмедик просто ідеально підійде. Ти їм все одно не користуєшся, а у малюків буде своя іграшка. Але терпець урвався остаточно, коли Настя забрала моє плаття, на яке я довго збирала і не віддала назад. Вона сказала, що візьме його тільки на вечір, мовляв якийсь концерт у них проходить. А в підсумку не віддавала мені його тиждень. Потім Настя зізналася, що подарувала моє плаття якійсь дівчинці, мовляв було її шкода, вона теж таке хотіла, а в магазині більше не залишилося. Ми з подругою накричали на Настю і сказали, що якщо її витівки повторюватися, то ми напишемо заяву в nоліцію.