Ще кілька років тому я була щаслива, адже у мене були люблячий чоловік, здорові дітки і подруга, яка була поряд у всіх важких ситуаціях. Зараз з усього перерахованого вище залишилися тільки здорові дітки. Але я так скажу: не велика втрата. З моїм чоловіком ми познайомилися завдяки загальному другу. Ми відразу один одному сподобалися і незабаром одружилися. Через рік у нас народився чудовий хлопчик. Ми не могли натішитися ним, а ще через рік я народила другого сина. Весь цей час моя подруга Маша, була поруч.
Вона допомагала мені, коли чоловік працював, а я з дітьми не встигала. Це я зараз дивлюся назад і розумію, якою наївною дурепою я тоді була… Коли я заваrітніла втретє, УЗД показало, що у нас буде донька. Ми дуже довго чекали дівчинку, так що я буквально стрибала від радості. Вдома я все розповіла чоловікові, але він особливо не зрадів: лише посміхнувся і сказав, що радий цьому. Тоді вже чоловік почав затримуватися на роботі, іноді ночував не вдома, а Маша не приходила до нас, не відповідала на мої дзвінки, а коли і відповідала, то наша розмова тривала максимум дві хвилини, замість звичної години балаканини.
Коли я наро дила, на виписку до мене прийшли подруги (Маші в їхніх лавах не було) і родичі. Чоловіка там не було. По приїзду додому я виявила записку в дитячому ліжечку: «Пробач, але я більше не можу так жити. Ми з Машею любимо один одного. Не намагайся нам перешкодити. Будь щаслива без нас.». Мені тоді було дуже важко і бо ляче, але ми з дітьми пережили ці часи. Зараз я живу і радію життю з трьома своїми шибениками.