Я на відмінно закінчила педагогічний інститут і влаштувалася на роботу методистом у звичайній сільській школі. Я свою роботу завжди дуже любила і ставилася до неї дуже трепетно. На всі боки не дивилася, в основному присвятила себе професійній діяльності. Я випустила кілька книг для покращення якості освіти. Згодом мені запропонували хорошу роботу в місті, і я туди перебралася. У місті моє життя мало чим змінилося. Більшість часу я присвячувала роботі. Я була по-справжньому щасливою.
Кілька разів на тиждень відвідувала бібліотеку. Саме там познайомилась із молодим студентом. Він перший зі мною заговорив. Ми розмовляли, у нас виявилося багато спільного. Микола навчався у тому ж інституті, який закінчила я. Він теж дуже любив відвідувати бібліотеки та читати паперові книги. Ми часто бачилися і встигли зблизитись. Через півроку хлопець освідчився мені в коханні.
Я спочатку дуже розгубилася і відштовхнула його: — Коля, між нами нічого не може бути, я старша за тебе на десять років. Ми не можемо бути разом. Я перестала відвідувати бібліотеку. У процесі розлуки зрозуміла, що теж встигла закохатися. Коля якось примудрився знайти мою квартиру. Сам прийшов одного дня з квітами. Я тоді вже не змогла стримати своїх почуттів, ми обійнялися та поцілувалися. Я щасливо одружена вже сім років за чудовим чоловіком. Ми разом виховуємо доньку. Різниця у віці зовсім не перешкода для нашого кохання.