Міша тільки в десять років дізнався, що у нього є бабуся в селі. Мама довго не знала, як йому розповісти, а потім плюнула на цю справу і розповіла правду: — Коли ми з твоїм татом зустрічалися, бабуся несхвально ставилася. Тато їй чомусь відразу не сподобався. А коли вирішили одружитися, то вона припинила з нами спілкуватися. Але я вирішила, що прийшов час помиритися. Вона повин на знати свого онука. Тому подзвонила їй, а вона запропонувала, щоб ти у неї літо провів? Ти згоден ? Міша був в розгубленості. Влітку в місті було нудно, батьки не були вдома, і він більшу частину дня залишався зовсім один. А село це хоч якесь розмаїття, хоча і доведеться їхати до незнайомої бабусі.
У село його везла одна мама. Бабуся виявилася великою жінкою із суворим поглядом. Поки вони з мамою сиділи і розмовляли, Міша оглядав господарство. А там було на що подивитися. У бабусі були і кози, і корови, і кури, і гуси, і город. Ходив Міша, дивився на все роззявивши рот. Він такого розмаїття жвавості в живу ніколи не зустрічав. Бабуся дуже переживала, боялася не знайти мову спільну з онуком. Але все склалося досить легко! Міша охоче доnомагав по господарству, вставав з нею рано і годував тварин. Дуже міцно подружився з собакою Петровичем і кішкою Пузиком.
Петровича назвала бабуся на честь першого чоловіка, а Пузика охрестили так через великий живіт і гарного апетиту. Літо пройшло чудово. Собака і кіт за ним усюди ходили. Він і сам до них сильно прив’язався. Коли приїхали батьки, бабуся з татом помирилися. В цей час Міша сидів на ганку і обіймав кішку і собаку. Він дуже боявся розлуки. Але потім бабуся дозволила їх забрати. Міша був дуже радий. Так в їх міській квартирі з’явилися ще два жителя. На наступне літо він знову із задоволенням погодився залишитися у бабусі, не забувши взяти з собою двох вірних друзів.