Свєтку всі знали. Вони була дівчиною розумною, господарською і шалено красивою. Вона була загальною улюбленицею в селі. Всі тільки про неї і говорили. У першому класі Світлану посадили поруч з найактивнішим і неслухняним хлопцем – поруч з Грицем. Він завжди і скрізь був душею компанії, але вчитися не любив. Світлана йому завжди допомагала на контрольних, та й взагалі вони незабаром сильно здружилися. Дружба у них була така… незвичайна. Гриць любив Світлану, а та сприймала Гришу як друга і тільки, але це не заважало хлопцеві любити Світлану і захищати її від інших хлопців. Одного разу влітку в село до бабусі приїхав міський хлопець, Павло. Він навіть одягався по-іншому, не так як Гриша, наприклад. Павло, чого і слід було очікувати, закохався у Світлану і почав показувати деякі знаки уваги, ігноруючи Гришу повністю. Одного разу Павло заговорив про те, що він грає в різних виставах у місті. Він це сказав для вух Свєти, адже та сиділа зовсім поруч, ну а поруч з нею сидів, звичайно ж, Гриша. Куди ж вона без нього?! —
От, коли я виросту, я вступлю в міський університет і буду там відвідувати музеї, театри… — мрійливо сказала Світлана. — А ким ти хочеш стати? – запитав Паша, радіючи, що у нього зав’язалася розмова зі Світланою. — Ботаніком. Моя найбільша мрія – мати власну оранжерею, — очі Світлани засяяли наче літнє зоряне небо. — М-М, для цього потрібно чимало вкладень, якщо ти не знаєш, — Паша любив говорити так, ніби він знає трішки більше за інших. Потрібно подбати про матеріали, про… — Тільки гра в театрі особливих вкладень не потребує. — Гриць, який весь цей час терпів присутність Паші, не витримав. – Квіти – це красиво і корисно одночасно. Користі від них більше, ніж від таких артистів погорілого театру. Світлана була в дикому здивуванні. Від Гриші було несподівано таке почути. Мабуть, Паша теж такої відсічі не очікував. Він нічого не відповів і відійшов від них. З тих пір пройшло 8 років. Світлана і Гриша тоді вчилися в 6-му класі, а зараз Світлана вчиться вже в університеті в місті, а Гриша живе і працює в селі.
Як-то Гриша дізнався, що в середині травня Світлана повернеться в село на декілька днів. Втім, вона часто поверталася туди, адже її родина з нею в місто не переїхала. Добре, що про це Гриша впізнав рано. У нього був час підготуватися. Всі свої заощадження він витратив разом в магазині будматеріалів. У будівництві йому допомогли друзі, сусіди та батьки з обох сторін: з боку Гриші і Свєти. Ось, нарешті Світлана повернулася. Вона відразу помітила, що всі якось дивно себе поводять, а Гриша підозріло веселий. Хоча, він завжди був таким, це було не дивно… Побачивши Світлану, хлопець обняв і навіть підняв її на радощах, а потім Гриша взяв Світлану за руку і повів за собою.
Гриш, ми куди? – питала вона всю дорогу, — ми до ставка? – саме біля ставка вони проводили весь свій вільний час в дитинстві, а зараз там було порожньо, як ніколи. Дійшовши до ставу, Гриша одягнув на очі Світлани пов’язку і, тримаючи її за обидві руки, повів до того, над чим працював місяць зі всім селом. — Подобається? – запитав Гриша, дійшовши до певної точки. Світлана зняла пов’язку і не змогла повірити очам. Перед нею була величезна теплиця з усіма інструментами і потрібним інвентарем всередині. Дівчина заплакала і обняла Гришу. — Свєта, ти вийдеш за мене? – Гриша, який ніколи відкрито не говорив про свої почуття, вирішив почати з кінця, — тільки скажи мені «так» відразу, а то я замучився два роки чекати тебе з міста. Я тебе давно люблю, з першого класу, і ти це знаєш, так що доводити мені нічого. — Так! – заткнула його Світла, — Так-так-так і ще раз так! Я теж тебе люблю. Дуже-дуже сильно люблю.