Ця історія сталася, коли мені було вже п’ятдесят два роки. Дочку я давно виростила. Настя після закінчення школи поступила в інститут і перебралася в місто. Донька вже доросла, але серйозних стосунків немає, вона хотіла спочатку зайнятися кар’єрою. Мені було самотньо. У вихідні я не знала, чим зайнятися, тому вирішила погуляти по околицях.
Раптом у кущах бузку мою увагу привернув незвичайний згорток. Я підійшла ближче і не могла повірити своїм очам. Там лежав маленький дитина! Малюк лежав нерухомо, тому я була зовсім не впевнена в тому, що він був живий. Але коли я з тремтінням в руках взяла його на руки, дитина закричав. Першим ділом я віднесла його до себе додому, подзвонила в nоліцію і швидkу. Поліцейські швидко знайшли батьків малятка, зробити це було неважко, адже село маленькє. Але виявилося, що вони алkоголіки і навмисно намагалися позбутися дитини.
Було б злочином проти совісті повертати таким горе батькам малюка, і дівчинка повин на була потрапити в будинок маляти. Коли її забрали орrани опіки, мені всю ніч снився ця дитина. На ранок я зрозуміла, що обов’язково повинна її удочерити. Мене в цьому рішенні ніхто не зрозумів, всі родичі відмовляли. Рідна донька казала, що мені не варто брати на себе такий тягар, але я все одно залишилася на своєму. Мілана живе зі мною уже десять років. Вона дуже слухняна дитина. Не було жодного дня, коли я пошkодувала про своє рішення. Діти — це щастя в будь-якому віці.