Ми з чоловіком, Сергієм, одружені вже понад чотири роки. Живемо у орендованій квартирі. У нас дві дівчинки: півтора та три роки. Я у декреті, основний здобувач чоловік. Його зарплати у сорок тисяч нам часом не вистачає. Та й мені самій не подобається сидіти без заробітку, тому підробляю репетиторством. Багато заробляти не вдається, все-таки на мені будинок і діти, але якась копійка все-таки йде. Іноді, правда, на мене находить нудьга, але часом все ж таки порушувала грошове питання. — Сергію, може тобі поміняти роботу. А то твоєї зарплати нам не вистачає.
— Танечко, зараз із роботою важко. Може бути , і можливо знайти роботу із зарплатою вище моєї, але мені здається, що чим вища зарплата, тим вищі шанси втратити її. Тому краще синиця в руках… Рік тому у мене вселився страх. А що , якщо Сергій втратить роботу? На що ми житимемо? Вирішила збирати «на чорний день». Із сум, що виділяються мені чоловіком, зі своїх підробітків, навіть зі здачі в магазині я збирала свою заначку. Чоловікові, звичайно, нічого не говорила. І ось «чорний день» настав. Чоловіка звільнили з роботи.
Ну що ж. Гроші невеликі, але спочатку є. Здивувала чоловіка пошуками нової роботи, сама вирушила оформляти допомогу з безробіття. — Сергію, там вимагають довідку про твої заробітки за останні шість місяців. Чоловік чомусь тягнув гуму, але після кількох нагадувань, через тиждень, все ж таки приніс довідку з бухгалтерії. Подивилася в папірець,
захотіла подивитися в очі чоловікові, але він ховав погляд. Мовчки пішла на кухню. Сиджу та повірити не можу. У той час, коли я тремтіла над кожною копійкою, мій чоловік, виявляється, отримував не сорок, а сімдесят тисяч. Прийшов чоловік. — Тань, ти не думай. У мене нікого немає. Мені просто потрібні були гроші, щоб від колективу не відриватися, — виправдовувався він… І що мені робити? Вигнати його? Але ж я сама теж приховувала від нього свої заощадження