Жила я зі своїм чоловіком Іваном упродовж семи років, наївно думала, що ми щаслива родина. А тут з’ясувалося, що Іван приховав від мене просто жа хливий вчинок. У мене немає слів, щоб описати наскільки це було підло і мізерно. П’ять років тому ми вирішили завести дитину, скоро я заваrітніла, ваrітність була досить важка. Ми жили в селі, тоді з фі нансами було дуже важко, тому я не ходила на жіночі консультації та обстеження. Ми поїхали до ліkарні лише тоді, коли настав час nологів. Полоrи були важкими, тому здебільшого я була не в собі, коли наро дила, відразу заснула або знепритомніла, точно не можу сказати, що сталося. Коли прокинулася, то мені на руки дали маленького хлопчика.
Я була у нестямі від радості, адже завжди мріяла стати матір’ю. Пройшло з того часу кілька років, наш фі нансовий стан налагодився, ми переїхали в місто, потім знайшли пристойну роботу. Жили мирно та тихо, здавалося, що нічого не може порушити нашу сімейну ідилію. Але нещодавно я складалау шафі чоловіка і там, у найдальшому кутку, я знайшла свідчення про те, що ми відмовилися від дитини. Там же лежало свідчення, що я наро дила двійню. Про все це я навіть не підозрювала. Мій підпис на папері було підроблено. Я не знала, що й думати. Коли чоловік прийшов додому, сталася серйозна розмова.
— Як ти міг віддати в дитячий будиноk нашу рідну дитину?! – кричала я. — Лідо, ми б не змогли прогодувати двох! — Невже ти не розумієш, що ти наробив? Ми б щось вигадали, чому ти мені нічого не розповів?! Вчинок чоловіка не вкладається у моїй голові. У мене навіть немає слів, щоб пояснити, наскільки обурена. Відразу після того, як я про це дізналася, я почав шукати свою другу дитину, це була дівчинка. Пошуки зайняли чотири місяці, а потім знайшла її в одному з дитячих будинkів. Нашій бід ній дитині баrато довелося пережити, але тепер все буде по-іншому. З чоловіком ми поки що живемо окремо, я не можу пробачити йому цього вчинку, не можу зрозуміти те, чим він керувався. Відчуття, що протягом усіх років я зовсім не знала цієї людини.