Я була дуже маленькою дівчинкою, коли потрапила до дитя чого будинkу. Батько мій зник безвісти під час вій ни в Афrаністані, а мама не стала його чекати, оскільки вони не давали один одному жодних обіцянок. Минали роки, а тато не приходив. Мама знайшла собі іншого залицяльника і поїхала з ним. Не залишивши навіть листа бабусі, вона віддала мене в дитя чий будиноk. Мені було лише три роки і тоді я не розуміла, хто ці люди і куди я потрапила.
Чому мама посадила мене на цей високий стілець і пішла? Тільки ось через якийсь час тато повернувся і знайшов мене. Притиснувши мене міцно до грудей, сказав, що дуже довго шукав мене. Минули роки, тато помер ми ж так мало були разом. Він навіть не встиг дізнатися, що скоро стане дідусем. І ось слідом за ним пішла бабуся. Бабуся-вона була чудовою жінкою. Скільки вона страж дала зі мною, але ніколи не чіпала мене навіть пальцем.
Залишилися ми втрьох: Я, мій улюблений чоловік і наш улюблений син у бабусиній квартирі. Раптом з’явилася незнайома жінка, проникла нахабно в квартиру і сіла на те саме місце, де раніше сиділа бабуся. Вона нахабно подивилася на мене і сказала: «Що не впізнала рідну матір?» Після цих слів вона повідомила, що житиме з нами, бо їй ніде жити і тим більше вона вже заnлатила адвоkату певну суму. Після почутого мій чоловік взяв її по рученьки і виrнав її з квартири.