Історія ця трапилася кілька років тому, у нашому садовому суспільстві. Всі сусіди приходили дивитися на це “диво”. Сім’я вирішила купити невеликий котедж на березі озера. Підписали документи у голови товариства та потиснули один одному руки. Але раптом одна тітка, вже колишня господиня дачі, нагадала про духовку та чайник, які вона хотіла б забрати з дому. Звичайно, нові господарі не стали заперечувати. “Я сама привезу вам ключі назад, щоб ви приїжджали з міста”.
Начебто нічого не віщувало біди, але не тут-то було. Через тиждень гарний маленький будиночок перетворився на руїни. Пластикові вікна, сайдинг, металева черепиця – всього цього не було. Навіть розеток не було, і лінолеума. Будинок, виявилося, був зроблений не з екологічно чистого соснового бруса, як було написано в заяві, а зі шпал, з яких раніше зводилися всі будиночки. Закінчилась історія добре. Нові господарі категорично відмовилися від здертих матеріалів.
Була зроблена повна оцінка сміття, що залишилося. Колишня власниця, щоб не потрапити до в’язниці за крадіжку в особливо великому розмірі, пішла на мирову та відшкодувала всю шкоду. У підсумку, за підрахунками, виявилося, що колишня власниця за своєю дурістю практично подарувала свою дачну ділянку у 6 соток. Тепер тут стоїть чудовий, новий будинок, у якому можна жити навіть узимку. Старі шпали були використані для розпалювання каміна.
Але найсмішнішою була заява нахабної тітки-господині: ”А як ви знайшли мене? Я не говорила вам адреси, викинула карту, якою ми говорили!”. Про те, що в договорі купівлі-продажу вказані всі паспортні дані, нахабна тітка й не подумала.