Летіла я якось із відрядження додому. Ці пару днів були для мене важкими та виснажливими. А ще зустрічі були відповідальні. Замість того, щоб поза робочим часом я відпочивала в готелі і спала в зручному «Кінг-сайз» ліжка — мені доводилося готуватися до зустрічей, і я всю ніч проводила біля компа. Зазвичай люблю ввечері розслабитися, відключитися від роботи, щоб були сили наступного дня продовжити розпочате. А на цьому відрядженні – було справжнє пеkло. Трохи відійшла від теми. І ось я вже в аеропорту, вже почалася реєстрація і в черзі переді мною сім’я:
чоловік, дружина, хлопчик років 5 та дівчинка, напевно, років 3, не більше. Я подумала, все, ну раз діти на борту, то фіг тут відпочинеш. Політ очікувався довгим, я дуже сподівалася подрімати. Але побачивши дітей – вже налаштувала себе на rірше. Уявіть, сімейка села прямо поряд зі мною. Але знаєте, я навіть потім посоромилася про свої здогади та передчасні ярлики, які вже в черзі наклеїла на цих милих діток. Ви не повірите, але навіть звуку не проронили і жодного разу не нили.
Батьки молодці, усім би брати з них приклад. Щойно злетіли, мама прочитала їм книжку; коли зрозуміла, що їм набридло, то тато дістав альбом, дав дітям олівці і вони почали розфарбовувати, потім клеїли всілякі наклейки. Коли і це їм наб ридло, то почали грати в мою улюблену гру «Хрестики-нуліки», а потім втомилися і заснули до посадки. Я теж змогла подрімати і при виході похвалила батьків та дітей.