У свої 32 роки я була самотньою жінкою, яка не знала жіночого щастя, але в одну мить все змінилося. Я – забезпечена, симпатична дівчина, яка не має шкідливих звичок, займаюся спортом. Мене бісить те, що оточуючі постійно питають, чому я досі одна, чому я не виходжу заміж, адже потім мені буде складно наро дити. Я не можу пояснити цим людям, що я не вийду заміж за першого зустрічного, нехай я буду одна, але знатиму, чого я хочу в цьому житті. Якось я запізнювалася на роботу, коли побачила, що до мене підійшов брудний, кудлатий, вуличний пес;
мені стало його так шкода, що я віддала свій обід йому, погладила за вушком і пішла на роботу. Після того, як я повернулася назад з роботи, зійшла з автобуса – і знову помітила пухнасте диво, виявляється, він мене зустрічав із роботи. Не можу зрозуміти людей, які кидають тварин напризволяще, б’ють їх, залишають на вулиці боротися з жорстокістю цього світу. Я вирішила, що заберу цього пса до себе, все одно я жила сама, саме песик був би як ніколи до речі. Я пішла на те саме місце, побачила його і покликала до себе, щоб забрати його додому, і коли він переходив вулицю, його збила машина.
Це жахнуло мене, я закричала і побігла до собаки; водій одразу вийшов з машини, і ми з ним вирушили до вет еринарної клініки. Дякувати Богові, у пса нічого серйозного не було, тільки лапа була пошкоджена; йому зробили всі необхідні уколи, і ми поїхали додому. Після цього випадку Максим став мені дзвонити і часто приходив — відвідати мене та пса. Зараз ми вже одружені, у нас є маленька дитина, і ось так, завдяки пухнастому диву, я знайшла своє щастя, а пес нас підтримує і допомагає доглядати дитину.