П’ятдесятирічна жінка була розгублена. — Не розумію , чому все так склалося! Жінка вона доросла, вік підходящий і підтримка має. Малюк у нас спокійний, слухняний. Женя їй усіляко допомагає. Ми з чоловіком теж надаємо усіляку допомогу. Будинок є, машина є, всі зручності є! Що її не влаштовує? Марина стала мамою у тридцять років. Це досить серйозний вік, коли визначені життєві орієнтири. До наро дження дитини вона ставилася відповідально. Вона готувалася фінан сово, морально та психологічно. Марина багато про це говорила з чоловіком Євгеном. Планування ваrітності теж було повністю її рішенням, чоловік ніколи на неї не тиснув. Незабаром у них народився чудовий хлопчик. Назвали його Олексієм.
Немовля було дуже слухняне. Він добре спав, їв, не завдавав жодного зайвого дискомфорту. Нині йому вже чотири місяці. Все начебто добре, але Марина почувається вкрай нещасною. Її дратують усі материнські зобов’язання. Їй не подобається купати малюка, переодягати, гуляти з ним. Коли вона йде в магазин, всіляко відтягує час повернення додому. Вона працювала все життя і вважала, що деkрет буде цікавим періодом. Проте вже через чотири місяці вона буквально мріяла повернутися на роботу. Але малюка вона любить, намагається виконувати свої обов’язки сумлінно , незважаючи на роз дратування та стійке небажання. До п’ятого місяця вона не витримала та повернулася на роботу. В офісі були здивовані, але охоче взяли назад.
Вона швидко знайшла няньку. Чоловік був здивований і несхвально поставився до такого рішення. Свекруха взагалі була шокована! Вона висловилася категорично проти няні та запропонувала свою допомогу, але Марина категорично відмовилася. Відносини у них були непогані, але на тлі останніх подій дещо зіпсувалися. З виходом на роботу настрій Марини значно покращився, але вона все одно почувається дещо винною. Адже малюк зовсім маленький і залишився без неї. Якось це неправильно. Але зараз вона може забезпечити йому найкраще. Чи можна назвати її вчинок ег оїстичним?