Ми з чоловіком всього домоглися самі. У нас є хороша робота, квартира, машина, дача. Раніше у нас нічого не було, так як ми були обидва з села. Ми починали з нуля, ризикнули і досягли успіхів. У нас є родичі, з мого боку, які дуже погано живуть. Коли я поїхала до них додому і побачила їх умови, то просто жахнулася. Ми з чоловіком вирішили їм допомогти. Вони з нами особливо не спілкувалися раніше. Коли ми приїхали в село, вони нас нічим не пригостили, ні молоком, ні яйцями домашніми, але допомогу вони постійно вимагали. Спочатку нам за це говорили «спасибі», але потім вже вимагали, як ніби ми були їм чимось зобов’язані. Одного разу я побачила, як до мене додому з речами прийшла дочка тітки.
Чомусь ми про це не знали. По речам стало ясно, що вона на довгий час. Я у неї запитала, чому вона приїхала, вона сказала, що збирається тут вчитися і буде жити у нас. Я просто була в шоці від їх наха бства, тому що вони не дзвонили, не попереджали, не просили, а просто зібрали речі і відправили її до нас. Коли я подзвонила тітці і запитала, чому вони так вчинили, чому вони навіть не запитали — мені зручно чи ні — то тітка обурилася і здивувалася на мою реакцію. Вона сказала, що у нас все одно хоро ми і місця дуже багато, нехай дівчинка живе у нас. Але з яких пір двокімнатна квартира — це хороми. Я їй пояснила, що у нас там йде ремонт і взагалі немає місця, і я не можу її залишити у себе вдома. Вона почала на мене кричати і говорити,
що я більше ніяка їй не родичка і поклала трубку. Її дочка вчинила аналогічно. нагрубила мені і пішла. Я спробувала нормально їй все пояснити, але вона слухати не хотіла; вона просто представила це так, як ніби я без причини її викинула на вулицю. Мама спочатку теж мене не зрозуміла, але минув деякий час, ми з нею поговорили, і у нас все нормалізувалося. Родичі ці більше з нами не спілкуються, з моїми батьками теж, та й допомоги від нас вони вже не приймають. Якщо чесно, я навіть не знаю, чи правильно я вчинила? А ви як думаєте?