У селі я жила з чоловіком та з його бабусею. Вона тримала кроликів і весь сад «належав» їм. Я хотіла, щоб наш сад став ігровим майданчиком для наших дітей. Але я дуже помилялася в цьому.

Живучи в селі, в затишному будинку з чоловіком та його бабусею, я не могла не помічати, як весь наш сад був зайнятий кроликами. Бабуся з любов’ю доглядала кожного з них, називаючи їх за іменами і розмовляючи з ними, як з домашніми вихованцями. “Це моя радість,” – сказала вона мені одного разу, показуючи на кроликів, що гуляли по саду. Але мені хотілося бачити цей сад інакше. Я мріяла, щоб наші майбутні діти могли бігати тут, граючи у хованки чи футбол.

 

Advertisements

Тому одного разу чоловік і я вирішили трохи змінити розташування кролячих гнізд, щоб звільнити місце для ігрового майданчика. Коли ми тільки-но приступили до перенесення, бабуся побачила нас. “Що ви робите?” — її голос тремтів від розладу. “Ми просто хочемо трохи звільнити місце в саду”, – спробував пояснити чоловік. Бабуся так засмутилася, що кілька днів не приєднувалася до нас за обіднім столом. У результаті, щоб не засмучувати її ще більше, ми залишили все як є. Коли бабуся померла, ми були сповнені рішучості перетворити сад на місце для ігор.

Але через кілька місяців, коли я йшла травою, слухаючи тихе потріскування моркви в зубах кроликів, то зрозуміла, що ці маленькі створіння стали важливою частиною нашої родини. “Можливо, нам не потрібно нічого міняти?” — задумливо промовила я одного разу чоловікові. “Ти маєш рацію, – відповів він. – Давай продовжимо те, що почала бабуся.” Так я відкрила невеликий бізнес з розведення та продажу кроликів. Це допомагало нам не лише фінансово, а й зберегло частинку бабусиної спадщини. Тепер наші діти граються серед кроликів, а сад наповнений сміхом та радістю. Іноді, дивлячись на них, я відчуваю, що бабуся десь поряд, усміхається, бачачи, як її любов до кролів передалася новому поколінню.

Advertisements
Advertisements

Leave a Comment