Зінаїда Михайлівна у мене була з характером, все дитинство я її трохи побоювалась. Не можу сказати, що я мала багато теплих почуттів, адже вона постійно скаржилася на мене батькам і повчала. Я росла в неї на очах. З того часу минуло багато часу. Якось я вирішила її відвідати, діставшись до під’їзду, побачила, що вона йде з важкими пакетами. – Ліфт зламався. Віднеси пакети. Я маю ще кілька справ. Я взяла пакети у неї з рук. — Добрий день. Бабуся, ти сподіваєшся, що я сама здогадаюся, хто такі ці загадкові «вони»? Кому віднести?
— Маші до сусіднього будинку. Вони там скоро з голоду помруть. Якщо в тебе гроші є, купи ще солодкого. У них там дитина маленька. Я з Марією не спілкувалася. Зустрічала кілька разів у бабусиного будинку, але бідними їхня родина не виглядала. Але бабуся сказала, що бізнес вони продали, а дитина захворіла. Сусіди їм допомагають, бо жах лива ситуація. — А що їм купити? – Ти не знаєш, що дітям купують? Печива, солодощів купи. Прикупивши солодощі, я вирушила до бабусиної сусідки. Дотягнувши пакети до сьомого поверху, я постукала.
Двері мені відчинила знайома, але вона невловимо змінилася за цей час. Без нарощеного волосся, вій і яскравого макіяжу вона виглядала навіть симпатичнішою, але це було другорядною зміною. Мене вразив її відкритий, добрий погляд. — Доброго дня, бабуся просила вам передати. Я простягла їй пакунки. Їй було ніяково їх приймати, але я спробувала її заспокоїти, мовляв , всі труднощі бувають, люди повинні допомагати один одному. Вона запросила мене чаю попити і почала розповідати свою історію.
— Ліза захворіла одразу після того, як я втратила чоловіка. Хвор оба заг рожує її життю. Мені довелося продати бізнес, щоб мати якийсь шанс. Це жахливо, але ця трагедія змусила мене її по-справжньому полюбити. Раніше нею завжди займалася няня, а зараз ситуація змусила мене придивитись. Я зрозуміла, що вона найдорожче, що я маю. У мене на очах виступили сльози. Дивно, але іноді найжах ливіші події будять у людях найкраще.