Людмила Вікторівна щодня відвідувала свою подругу Аллу Іванівну. Вони пили каву і довго бесідували. Ці дві різні жінки були найкращими подругами. Вони підтримували, розуміли одне одного, і добре ладнали між собою. Але сьогодні щось було не так. Алла Іванівна сиділа без настрою. У квартирі сильно пахло валеріаною. Надкушуючи шоколадку, вона мовчки пила свою каву. Подруга це помітила і подивилася на неї запитливо. Алла Іванівна з сумною ноткою в голосі сказала, що рідна дочка сказала їй не втручатися у їхнє сімейне життя.
Людмила Вікторівна кивнула головою, погоджуючись зі словами дочки. Аллі Іванівні було прикро. Адже вона няньчила онука, допомагала фіна нсами й у господарстві. І ось таке ставлення та подяка. Людмила Вікторівна здивувала подругу, вона була згодна з її дочкою. Сказала, що все лихо від її невгамовного характеру. Алла Іванівна любила керувати всіма, і вважала, що всі зобов’язані підкорятися їй. Ось і дочку вона влаштувала на роботу, і навіть не спитала хоче вона цього чи ні. Мати завжди вирішувала все замість неї. І так було завжди і з усіма: маємо підкорятися та слухатися її. Теж саме і з онуком. Алла Іванівна записала його до художньої школи. А він не хоче займатись, це для нього покарання. Артем любить у футбол ганяти, а не малювати годинами.
А я сьогодні Алла Іванівна дізналася, що вони вже рік не ходять на малювання. Артем тепер займається боксом та футболом. А бабусі нічого не сказали. Людмила Вікторівна порадила подрузі поговорити з донькою, пояснити їй, що все вона робить для їхнього благополуччя. Адже вона їх дуже любить, а вони цього не розуміють. Алла Іванівна замислилась. Адже Людмила права. Адже вона справді старалася для дочки, тільки нікому це не треба було. Людмила Вікторівна ще додала, що донька має жити своїм життям, а вона своїм. І запропонувала поїхати на відпочинок до санаторію. Дивишся, все зміниться на краще.