Я працюю охоронцем у магазині продуктів. Наш магазин знаходиться поруч з метро, і я часто помічаю, що біля входу стоять нужденні люди. Мені їх дуже шкода, тому, якщо буває дрібниця в кишені, то обов’язково їм віддаю. Того дня було дуже морозно. Так холодно, що ніс на вулиці вмить замерзав. Я помітив, що на вулиці стоїть молода дівчинка, в якійсь рваній куртці. Мені було її так шкода. А ввечері я подивився у вікно і знову побачив цю дівчинку. Вона стояла на такому морозі з ранку і до самого вечора, ні на хвилину не йдучи зі свого місця.
Мені стало її настільки шкода, що я її покликав. Дівчинка років 15-і підбігла до мене. Моя зміна закінчувалася, так що я запропонував їй поїсти гарячу вечерю. Мені дружина в контейнері весь час їду з собою дає. Я розігрів котлетки з пюре і дав дівчинці. Поки вона була в моїй кімнаті охорони, я вийшов на пару хвилин, потрібно було з касиром дещо уточнити. А коли я повернувся, то був сильно розчарований… Дівчинки на місці не було, але вона встигла поритися у мене в кишені, забрати мій гаманець з рюкзака,
так ще й вечерю мою з контейнером забрала. Мені тоді касирка сказала, що я спочатку нерозумно вчинив, навіщо якусь пройдисвіт взагалі в магазин пустив. З того дня я дуже насторожено ставлюся до таких жебраків, більше не вірю і ніяких справ мати не хочу. Свою дрібницю більше не віддаю. Зараз вони дивляться на тебе голодними очима, а в наступний момент вже тікають з гаманцем в руках.