Дивлюся я іноді на деяких людей і розумію, що наха бство дуже практична якість. Є у мене сусідка Лідія. Жінка вона начебто хороша, але усвідомленістю і відповідальністю бог її обділив. У свої 35 вона народила шістьох, вважає це своїм досягненням, зупинятися не збирається. Як вона справляється з такою армією спіногризів? У неї організаційні таланти є, вона відмінно делегує свої обов’язки. Причому на людей, які ніякого відношення до її сім’ї не мають. Зустрівши мого чоловіка біля під’їзду, вона йому трагічним голосом встигла розповісти про всі свої складнощі, поки набирала код під’їзду. Завершила розповідь тим, що попросила, щоб він її синів в садок водив. Відмовляти їй було ніяково.
Так тривало майже півроку, потім у нього графік змінився. Діти залишилися без особистого, безкоштовного водія. Вона не розгубилася і вирішила знайти їм особисту, безкоштовну няньку. Підловивши мене на сходовому майданчику, почала вмовляти мене відвозити її хлопчиків в садок. Мовляв, я ж дочку в садок вожу, можу заодно і її синочків проводити. Не знайшовши в моїй особі відгуку на сумну історію про важке життя багатодітної матері, вона запропонувала більш демократичний варіант взаємодопомоги: раз я забираю дітей, раз вона.
Тільки і ця пропозиція мене не вразила. Мені з нею зв’язуватися не дуже хотілося. Я прикинулася дурепою, відповіла розмито і постаралася швидше сховатися в квартирі. Я не можу довірити їй дочку. Досить один раз побачити, як вона з дітьми дорогу переходить, щоб ця думка міцно засіла в голові. Думаю, що, якби один з дітей відстав, вона б це помітила нескоро. Після ситуації на сходовому майданчику жінка не зневірилася. Вона мене постійно намагається підловити і умовити. Грубити їй не хочеться, але як позбутися від неї — я не знаю.