Я спочатку була проти, щоб ми позичали грошей у батьків чоловіка. Але він переконав мене і аргументував це тим, що це його рідня, та й грошей у них повно, без проблем дадуть. Але я й досі жалкую, що погодилася. Коли ми стали зустрічатися, я вже мала свою двокімнатну квартиру. Мені її подарували батьки. Сама працювала та містила себе. На всі свята задарювала батьків. Жила без жодних проблем, одним словом. Коли наші з Кирилом відносини стали переходити вже на інший рівень, і ми стали обговорювати заміжжя та подальші плани на життя, то вирішили познайомитись з батьками один одного. Мої батьки з радістю покликали нас на вечерю до себе. Ми добре провели час. Навіть встигли обговорити деякі деталі щодо весілля,
як ми плануємо і коли. Ну і Кирилові дуже сподобалися мої батьки, адже у мене з ними справжні дружні стосунки і завжди вони підтримували в усьому. До речі, мій вибір теж схвалили та сказали йому прямо про це. А от його батьки щось не поспішали знайомитись зі мною. Мені набридло чекати, і я запросила їх до себе. Кирило мені розповідав про них, те, що вони дорослі та дуже заможні люди. Досі працюють, заробляють більше, ніж ми з ним, та плюс пенсію отримують. А коли вони з’явилися на вечерю, то я була шок ована навіть від їхнього зовнішнього вигляду.
І за весь вечір вони скаржилися на життя та фінанси. Одразу сказали, що весілля нам не зможуть сплатити. Ми призначили день весілля, вирішили самі відремонтувати будинок, але ремонт настільки затягнувся, що не встигали до весілля і вирішили найняти бригаду майстрів, а грошей не було. Чоловік зайняв у батьків. І після цього вони (Es/K) щотижня дзвонять і дмуть у спину, коли ж ми повернемо їм борг, хоча взяли відстрочку на 2 роки. А не минуло й 3 місяців. Що тут скажеш, доведеться взяти кредит у банку, щоб позбутися їхньої наполегливості. А як би ви вчинили?