Я залишилася сиротою у 15 років. Тоді опіку наді мною взяв брат мого тата. Мені від них дісталася квартира, де я живу. Дядько мене підтримував і допомагав до повноліття. Коли закінчила університет, теж влаштувало мені гарне свято на честь отримання червоного диплома. Навчив мене водити. Як тільки я влаштувалась на роботу, до речі, хорошу, купила собі машину в кредит. Моя зарплата була пристойною, і для себе однією її повністю не витрачала. Стала відкладати на майбутнє. Мені не було принципово виходити заміж, тому думала, у разі чого заведу собі когось на ніч,
заваrітнію, народжу собі дитину і буду щаслива. Тому й надумала собі відкладати гроші, щоб під час декрету змогла сама себе забезпечити. Адже я не мала рідних, які це зроблять. У 25 років я закохалася. Через два роки він зробив мені пропозицію. Ми стали жити у мене. Ще через 2 роки я заваrітніла. Ми були щасливі і за цей час у нас жодного разу не було kонфлікту. А коли малюкові виповнилося 3 місяці, він став якимось не своїм. Мало того, що не допомагав мені по дому, адже я багато чого не встигала, так ще й став виникати, що я не вчасно прасую його сорочки, що йому часто доводиться напівфабрикатами харчуватися, а він годувальник і повинен відпочивати, і розслаблятися при вході додому.
Ну, думала, гаразд, але коли почав виникати з приводу мого зовнішнього вигляду, що я не фарбуюся і завжди ходжу у футболці зі штанами — я вибухнула і (Es/K) викинула всі його речі на сходовий майданчик. Вигнала його і сказала, що документи про розлучення йому надішлю поштою. Добре, що я відкладала гроші. Мені вони зараз знадобляться.