Я і до весілля помічала, що мої свекри взагалі нікого не слухають, але останнім часом їх твердолобість перевершила всі мої очікування. Вся ця плутанина почалася раніше нашого весілля, коли ми вирішили жити разом і в іпотеку взяли невелику студію. Студія була затишною, перебувала у хорошому районі з красивими видамі. Меблів в нашій квартирі-студії ще не було, все нерозібрані коробки лежали у всіх кімнатах і чекали свого часу, ось тільки свекрів це мало хвилювало. Вони заявилися відразу на другий день після нашого в’їзду в квартиру, та ще й з котом Максимом. Не знаю, які у них там прикмети, але кіт за порадою свекрухи першим повинен був зайти в новий будинок. Тепер уявіть собі ситуацію: вся квартира завалена коробками, ми в центрі кімнати сидимо на табуретках, зі свекрами, а навколо нас біситься Максим, на шерсть якого у мене алергія,
так що я сиділа і більше чхала, ніж розмовляла. При цьому при всьому, свекри ще й поскаржилися, мовляв, у нас якось незатишно й тісно. Ну так, прийшли з подарунками та з котом, а ще й скаржаться, що тісно їм, бачте. Приблизно в цей же час свекри вирішили продати свій будинок в місті і переїхати жити в село. Вони обидва корінні городяни, але, за словами свекрухи, вона давно мріяла про спокійне життя в невеликому селещі, зі свіжим повітрям, з річкою неподалік і зі своїм городом, а ці кам’яні джунглі випивали її енергію. Ми були лише раді від цього рішення, але потім ми просто проклинали цей їх город. А вся справа в тому, що свекруха, начитавшись чиїхось рецептів в мережі,
почала надсилати нам заготовки, які неможливо було їсти з-за їх дивного присмаку. Ми просили її зупинитися або хоча б поменше банок відправляти, але ні, всі наші слова пролітали повз її вух, і наш дім повільно, але вірно перетворювався в комірчину для консервації свекрухи. Тут варто зазначити, що балкон – наше з чоловіком улюблене місце, хотіли з чоловіком ще поставити столик і стільці, щоб ввечері милуватися красивим заходом за чашкою гарячого чаю, але тепер це лише ще одне місце для зберігання банок. Через 2 роки після нашого в’їзду в квартиру, у нас народився син, якого назвали Віктором. Нашому щастю не було межі, але й тут свекри все зіпсували. Зпочатку вони нас дошкуляли проханням купити нову квартиру побільше, щоб синові вистачало місця (але поки нам було комфортно і в нашій, ми з новим житлом не поспішали).
Потім вже свекри почали задаровувати онука непотрібними іграшками, які скоро зайняли всю кімнату. Я ще думала, що величезний плюшевий слон, який був трохи вищий за мене, був самим величезним їх подарунком, але вони перевершили себе. На честь першого дня народження сина, свекри не знайшли кращого подарунка, ніж величезний батут! Поки свекри намагалися батут занести в будинок, у мене почався істеричний сміх, а чоловік так взагалі втратив дар мови. Ми потім ледве їх умовили батут у себе в селі поставити, щоб під час візитів до них Віктор знайшов, чим зайнятися. Комічна, звичайно, ситуація, але ще один подарунок, і нам доведеться цю студію як комору використовувати і шукати собі нове житло.