Вийшло так, що мені зра дили, але я продовжую жити далі і люблю свого чоловіка. Може бути, зі мною щось не так? Коли я була маленькою, батьки постійно сва рилися, мати влаштовувала скандали батькові, після яких закривалася в кімнаті і плакала там годинами. Я була маленькою, нічого не розуміла, але з роками дізналася, що у тата інша сім’я на стороні. Я не розуміла, чому мама так довго терпіла його зра ди і не пішла від нього? Зрада для мене асоціювалася з чимось жахливим, так що я вирішила не бути схожою на матір. Загалом-то я сподівалася, що у нас з чоловіком буде любов,
і він буде лише моїм. Майбутнього чоловіка я зустріла, коли ще вчилася в університеті. Невдовзі ми одружилися і стали батьками. Навіть тоді я весь час повторювала собі, що не потерплю зра ди, заберу дитину і піду від нього. Ми з чоловіком разом вже більше десяти років — і досі любимо один одного. Але вийшло так, що під час відрядження чоловік зустрів іншу жінку і зрадив мені з нею . Я знайшла докази і притиснула чоловіка до стіни: він сам зізнався. Раніше я б точно пішла від нього після такого,
але зараз я нічого не відчуваю: мені плювати, життя продовжується, я його люблю і поважаю. Навіщо нам розводитися? А ось близькі мислять по-іншому. Подруга вже знайшла мені іншого мужика, мати порадила піти до психолога, а рідні дивляться на мене з жалістю. Коли я вирішила поїхати до психолога, щоб не образити матір, вона назвала моє ставлення до ситуації чимось ненормальним: нібито жінки повинні страждати після зради. Як їм пояснити, щоб відстали від нас?.