Коли наша Алла ще в школі вчилася, то ми з чоловіком вирішили купити ще одну квартиру. Неподалік від центру якраз будували нову будівлю. Так поки його не добудували ми вирішили вкластися і купили однушку. Вирішили, що потім вона дістанеться дочці Аллі. Минув час, донька вже відучилася в університеті, побажала жити окремо від батьків. Ми їй і сказали, що у неї є кілька варіантів, може сама знімати для себе квартиру, а може і в нашу однушку перебратися. Тільки умова у нас була, за квартиру, яку ми їй купили потрібно віддати суму.
Зараз ціни на нерухомість здорово виросли, а ми дочці сказали, що вона може віддати нам ту вартість, за яку ми з чоловіком в її шкільні роки купили, так ще і без відсотків. Вона на нас сильно образилася. Сказала, що всі батьки дітям і так дарують квартири, а ми з неї ще гроші вимагаємо, хоча вона молодий спеціаліст, поки що заробляє небагато. Тут заступився мій чоловік: -Якщо, Аллочка, будеш все в житті так легко і просто отримувати, то цінувати перестанеш. Ми з матір’ю кілька років збирали, перш ніж цю квартиру купити, а тобі за півціни віддаємо, так ще з такими хорошими умовами. Нічого робити не залишається, Аллі довелося погодитися на умови батьків. Тільки от жити їй дуже важко.
Більшу частину своєї зарплати вона віддає батькам, як за іпотеку. А те, що у неї залишається на руках ледве вистачає на продукти до кінця місяця. Найважче це останній тиждень перед зарплатою, тоді взагалі на одних макаронах, навіть без хліба сидіти доводиться. У Алли вже проблеми зі шлунком почалися з-за такого харчування. Але як каже батько- так треба, бо почне цінувати те, що має. Аллі дуже прикро. Вона останнім часом перестала нормально спілкуватися з батьками. Лише відсилає їм гроші кожен місяць, і на цьому все!