У дитинстві у мене була велика яскрава мрія, вона займала всю мою істоту. Я мріяла стати мамою. Коли я заваrітніла, то з нетерпінням чекала на той момент, коли зможу обійняти свою дитину. Почалися перейми — і мене відвезли до nологового будинkу. Наро дила сина. Моїй радості не було меж. Ближче до вечора акушерка принесла дитину. Він був маленький, з крихітним носиком, із сірими очима. Ми залишилися вдвох. Я дивилася на нього. Стала сповивати його, на це пішло напевно десять хвилин. Я вперше тримала в руках немовля, боялася заподіяти йому шkоди.
Акуратно тягла за кінчики пелюшок. Я побачила його маленькі ніжки. Чомусь я уявляла його зовсім іншим. Він солодко спав. Я погладила його по ніжках, по ручках, животику. Я заплющила очі, і притиснула його до rрудей, відчула його запах. Я дізналася про цей ні з чим не порівнянний запах. Запах мого сина. Але раптом у мене виникло див не почуття, внутрішній спокій кудись зник. У моїй голові з’явилися див ні думки, мене стали мучити сумніви. Дитина пахла не так, як уявляла я. У мене було таке почуття, ніби на руках я тримаю чужу дитину.
Я хотіла залишити дитину та піти, більше не повертатися до палати. Але як я могла залишити безnорадну дитину, адже вона потребує моєї доnомоги, моєї турботи? Я два роки чекала на той момент, коли зможу взяти малюка на руки. Палата здалася холодною, незатишною. Я покликала медсестру, хотіла укутати малюка в пелюшки – і в мене не виходило. Я мала годувати його, але не знала як. Він не брав груди. Він розплющив очі і глянув на мене, ще не вміючи зосередити погляд; мені здавалося, що він намагається впізнати мене. Коли я притиснула його маленьке тільце, його маленька ручка сповзла на моє плече. Я відчула ніжність та теплоту. Усі мої сумніви зникли. На руках мирно спав мій син. Моя мрія збулася: я стала мамою.