Мені пощастило з батьками чоловіка. Вони чудові люди. У мене з ними чудові стосунkи. Коли мій чоловік познайомив мене з ними, вони справили на мене добре враження, і досі нічого не змінилося. Вони живуть у селі, мають великий будинок. Вони дуже гостинні, добродушні люди, до мене ставляться дуже добре. Вони нам доnомагають, і я дуже вдячна їм за все. Насамперед за те, що виховали такого гарного сина. Але мені не подобається те, що вони втручаються в наші справи, пхають ніс, куди не треба. Раніше я не надавала цьому значення. Але після народження дітей почалися постійні повчання у тому.
Свекруха дзвонить та вчить, як одягати дитину, чим і як годувати. Я розумію, що в неї досвід, вона турбується, але це мене завжди дратувало, іноді навмисне не брала слухавку. На цьому ґрунті наші відносини стали погіршуватися. Конфліkтів був, але у відносинах був попередньої теплоти. Ми їздили до них у село, хоча мені дуже хотілося залишитися вдома з донькою. Мені здавалося, що у нас із чоловіком немає більше особистого життя, всі важливі питання вирішувалися у родинному колі у супроводі непотрібних і нав’язливих порад батьків.
Усі святкові дні ми проводили в селі. Мене це дратувало, адже мені хотілося проводити більше часу з чоловіком та з моїми дітьми. Цього року ми вирішили зустріти Новий рік у нас удома нашою маленькою сім’єю. Коли батьки чоловіка дізналися, що ми не збираємось до них на свята, то влаштували грандіозний скандал. Говорили, що ми невдячні, безсоромні, кинули старих напризволяще. Виходить, що це ми не можемо жити нашим життям, на втіху. Для мене це – простий прояв егоїзму. Це наше особисте життя, ми маємо дітей і ми не зобов’язані Новий рік зустрічати поза коло своєї маленької сім’ї. Мені зовсім не хочеться їхати до них у село. Їхня надмірна опіка ні до чого доброго не призводить.