У мене була сім’я: чоловік і син. У нас все було відмінно, ми ні на що особливо не скаржилися, я думала, мені в цьому питанні пощастило, що у мене непитущий чоловік, він уважний і турботливий. Так, бувало, Толя затримувався іноді на роботі, але ж це було заради сім’ї-він укладав якісь договори, шукав нових партнерів… Взагалі, Толя був людиною настрою. Він міг прийти з роботи просто в огидному настрої, коли у нього щось по роботі не виходило.
Одного разу Толя повернувся додому, почав кидати речі у валізу і заявив, що він йде до іншої. Я спочатку впала в ступор, думала, я залишуся одна з дитиною, не впораюся ні з чим, але вирішила не подавати виду. Після відходу чоловіка я думала, чим би себе зайняти, тому я почала відвідувати тренажерний зал.
Я взагалі і до того займалася спортом, тільки вдома, а тут почала регулярно ходити на тренування. Через рік мене було не впізнати. Ясна річ, чоловіки почали проявляти до мене інтерес, і почався у мене період коротких романів: на серйозні стосунки я не претендувала. Тільки після цього я зрозуміла: мені не потрібен чоловік, щоб бути щасливою. Мені не потрібен ніхто. Я можу бути щаслива одна, і заражати цим щастям інших.