Світлана шукала однокімнатну квартиру. — Стало бути, тобі сподобалися 16-А і 68-а квартири. — Т-так, — здивовано простягнула Свєта, адже номера квартир вона не говорила. — Так, з однокімнатних тільки ці дві сім’ї і продають свої квартири, — здогадалася про причину її здивування тітка Соня. У 68-ій сусіди хороші, тихі. Справа молода сім’я. З дитиною, правда, але дитина вихована. А зліва-бабуся, божа кульбаба. У неї зі слухом проблеми, так що телевізор можеш поставити до її стінки, не завадиш. А головне, знизу там дуже приємний молодий чоловік живе. Походиш рази два каблучками по квартирі, він прийде до тебе лаятися, дивись, що-небудь у вас і складеться.
— Так, не треба мені цього. — Даремно, хлопець він хороший. І симпатичний, між іншим. — А що щодо 16-ої квартири. — О, ремонт тобі сподобався, так? — Так, особливо ванна кімната. Просто цукерочка. — Ось тільки цукерочка ця через рік, інший, червоточинами піде. — Чому це? — Тому що не потрібно ображати робітників, які тобі ремонт роблять. Господарі з виплатами їх мурижили, ось ті і постаралися. — А ви звідки знаєте? — Від них же, робітників, і знаю. Я про цю будівлю все знаю. У 16-ій і сусіди сkандальні. Так що, моя тобі порада, бери 68-у.
— Спасибі, — усміхнулася Свєта. — Скільки я вам винна за консультацію? — Раніше за розмови грошей не брали, — засмутилася тітка Соня, — а я і зараз не беру. Свєта подякувала тітку Соню ще раз і попрямувала до виходу. Тітка Соня пішла її проводити і раптом запропонувала: — А знаєш, що? Сходила б ти в зараз в 64-у квартиру. — Навіщо? — Подивися на свого сусіда знизу. Ну збреши що-небудь, а сама до нього придивися. Якщо сподобається, тоді і купуй квартиру. І тітка Соня зачинила двері перед носом своєї гості.