Ми з Вадимом у шлюбі вже 6 років. Коли у нас народилася донька, то мої батьки та свекри допомогли нам із покупкою квартири. Ми тоді всі гроші, що були, склали. І наші гроші з весілля, і особисті заощадження, мої батьки продали стару дачу, батьки чоловіка — машину. У результаті купили свою однокімнатну квартиру , там ремонт скромний, але зате своя житлова площа. Ми були такі раді, не довелося в іпотеку злазити. І ось я знову ваrітна, поки що працюю, останні дні доопрацьовую і виходжу у відпустку. На вихідні ми з Вадимом пішли до торгового центру. Випадково зайшли до магазину меблів. І тут побачили його диван нашої мрії.
Він нам відразу так сподобався, підходив ідеально за розміром, такий м’який і дуже приємний колір. Для нас він все ж таки був дорогим. Але чоловік сказав, якщо вже сподобалося, то як отримає зарплату, прийдемо і купимо його. У нас у квартирі всі меблі старі, то батьки з дачі щось віддали, то свекри від друзів щось привезли. А все ж таки хотілося свого нового . Що стосується ліжечка і коляски, то від першої дитини ще все збереглося нове, ми з цього приводу не переживали.
І ось наступного дня мені дзвонить зла свекруха: -Сама зараз у декрет вийдеш, працювати не будеш. Один Вадим мучитиметься, сім’ю утримуватиме, так ще й дорогий диван у нього випросила? -Я нічого не випрошувала, Вадим сам запропонував. -А то як же, у вас грошей в обріз, а ти про непорозумінь чим думаєш, як би швидше все витратити! Я не стала продовжувати цю розмову, просто відключила телефон, натомість увечері поговорила з Вадимом. Це вже не вперше, коли ми щось плануємо, потім Вадим дзвонить мамі і все їй повідомляє. Причому він не бачить у цьому нічого страաного. Все ж таки це мама, чому б їй не знати. Але у нас своя окрема сім’я, рішення приймаємо лише ми вдвох і обійдемося без батьків.