Ми з дружиною зробили дітей центром свого життя, мабуть, саме в цьому була наша основна помилkа. Я в молодості брався за додаткову роботу, щоб забезпечити всі бажання наших дітей. У нас із дружиною донька та син. Я був певен, що діти цінують те, що ми заради них робимо. Але потім з’ясувалося, що вони тільки вдають, що поважають нас. Відкриття було дуже неприємним. Одного разу я повернувся з роботи раніше додому, бо відчував нездужання. Дружина була на роботі, а діти мали бути в університеті. Аж раптом додому хтось прийшов. Це була донька зі своєю найкращою подругою.
Я лежав на дивані у вітальні, вони мене не помітили, бо одразу пішли на кухню пити чай і їсти печиво. І я випадково підслухав їхню розмову: -Бачила новий телефон Маринки? Я теж собі такий хочу. -Але ж він дуже дорогий, Віка. -І що? Я ж не сама його купуватиму, мені батько купить. Потрібно тільки поплескати очима та попросити. Він такий простофиля, ведеться на таку фігню. Брат так само робить. Ми з ним навіть якось посперечалися, що зможу вибити з батьків гроші на нову сумочку. І що ти думаєш? Хах! Простіше простого, навіть напружуватися не довелося. Батьки є зручною основою для початку життя. Я думаю, що поки можу, маю розкрутити їх на максимальну кількість бабок.
Ну а що? Вони батьки, вони повинні. Народили – нехай забезпечують. Віка захихотіла. Я лежав здивований. Добре, що моя дружина цього не знає. Вона б не пережила, якби чула. Я встав і пішов на кухню. Побачивши мене, Віка сильно зблідла. Я просто взяв воду та пішов до себе в кімнату. Коли дружина прийшла додому, у нас сталася сімейна рада. Віка nлакала і стверджувала, що зовсім інше мала на увазі, але я вперше виявив категоричність. З цього дня вони жодної копійки від мене та дружини не отримають. Навчання оплатимо, але в іншому самі нехай розбираються. Дав обом півроку на те, щоб знайшли житло та з’їхали. Дочці двадцять два роки, а синові двадцять. Вони вже не малі.