Моє дитинство пройшло в селі. На жаль, ми з сестрою рано втра тили батьків, і нас виховувала бабуся з дитинства. Я старше сестри на три роки. Зовні я більше схожа на маму, а Таня на батька. Саме через зовнішню схожість бабуся Таню просто обожнювала. А я завжди була для неї просто дитиною. Якщо бабуся щось пеkла, завжди насамперед пригощала Таню, а мене іноді навіть забувала. Бабуся завжди говорила, що Таня більш талановита в навчанні.
У неї дійсно були більш високі оцінки, але це багато в чому була заслуга бабусі, бо вона з нею багато займалася. Бабуся говорила, що у Тані велике майбутнє. Вона розраховувала, що Таня вступить до університету і стане ліkарем. Зі мною таких надій не пов’язували. Мені часто бувало приkро, що мене недооцінюють. Але що я могла вдіяти? Бабуся збирала гроші на навчання Тані, а про моє майбутнє не було й мови. Після школи я поїхала в місто, щоб сама влаштувати своє життя. Спочатку працювала на самих різних роботах.
Саме так познайомилася з Андрієм. Він був вантажником на складі, де я влаштувалася адміністратором. Скоро ми одружилися. Потім ми знайшли гідну роботу, я навіть отримала освіту економіста. Живемо ми добре. Цього року взяли квартиру в іnотеку. Варто сказати, що Таня так і не вчинила, жила в селі, доnомагала бабусі. Нещодавно вона мені подзвонила і повідомила сумну новину. Бабусі не стало. Я починала збиратися, щоб відправиться в селі, але в процесі відчула якесь струнке небажання. Може, я і не права, але мені не хотілося йти прощатися з людиною, для якого я завжди була на другому місці.