Василіса готувалася до приїзду єдиного сина. Степан був для неї цілим світом, і вона встигла по ньому скучити, служив він далеко від дому і практично не приїжджав. Але ар мія закінчилася, і він мав повернутися до села. Вона спекла його улюблений пиріг і накуnила ласощів. Чекаючи на сина, сіла до столу. Степан повернуться надвечір і не один, з ним була жінка з хлопчиком. Василіса дуже здивувалася.
Тут Степан поспішив пояснити матері ситуацію. Розповів, що зустрів Іру на вокзалі, коли додому повертався. Дівчина опинилася у дуже скрутній ситуації. Чоловік вигнав її з дому, вона збиралася поїхати до рідного села, але поїзда не було. Вона мала переночувати на вокзалі, а Степан запросив її до себе додому. Василіса прийняла гостю прихильно, пригостила, дала притулок. Після з’ясувалося, що їй нікуди до пуття повертатися, бо будинок у селі згорів. Вона хотіла поїхати туди, щоб спробувати знайти притулок у знайомих.
Степанові та Василісі дівчина дуже сподобалася, тому вони запропонували залишитися у них. Маленький Стас швидко освоївся, скоро став Степана називати батьком, хоч Іра й казала йому, що Степан не його тато. Між Ірою та Степаном не було жодної романтики, жили як співмешканці. Іра допомагала по господарству Василісі. Але за два роки Степан зрозумів, що жити без Іри не може. Він зробив їй пропозицію, і вона погодилася. Тепер вони щасливі разом. Незрозуміло як би склалася їхня доля, якби він тоді не доnоміг їй на вокзалі.