У двері подзвонили, і Катя пішла відчиняти. Прийшла якась дівчина. – Вітаю! Ви Катерина? – Запитала гостя. – Так, – відповіла господиня. – Мене звати Анна. Мене Толік покликав заміж. – А до мене навіщо прийшли? – здивувалася Катя. – Довідатись про чоловіка, з яким планую створити сім’ю, – спокійно роз’яснила свою позицію Анна. – Ну, проходьте, раз прийшли, – запросила Катя гостю. – Чому він пішов від вас? – спитала дівчина, коли вони сіли на кухні. – Пішов до бухгалтерки Соні з їхньої фірми, – відповіла Катя. – А мені сказав, мовляв, характерами не зійшлися. А від неї чому пішов?
– Вона ж бухгалтер у їхній фірмі. Доводилося віддавати у сім’ю всю зарплату, – пояснила колишня дружина Толіка. – Мене його зарплатня не цікавить. Платитиме п’ять тисяч аліментів, як і раніше, запевнила Анна. – П’ять?! Дві! У нього зарплата вісім тисяч, – засміялася Катя. – Мені він казав, що отримує п’ятнадцять, платить п’ять тисяч на аліменти і ще одягає, взуває сина. На День Народження самокат подарував, – продовжила Анна. – Сашко, синку, покажи тітці, що тобі тато подарував, – покликала сина Катя.
Прибіг хлопчик і віддав гості маленьку іграшкову машинку, що вміщається в його долоні. – Але ж він після розлу чення все залишив вам, – навела ще один аргумент Ганна. – Мою власну квартиру? Це так. Навіть машини поділив. Мені пральну залишив, а собі “форд” забрав. – А який він майстер? Полицю повісити, чи кран на кухні полагодити зможе? – Він і цвях забити не може. – Ну, щось хороше в ньому є? – Апетит у нього добрий. Їсть багато. – Щось мені розхотілося за нього заміж… “Розумниця дівчина. От би і я, колись, до його колишньої сходила – все було б по-іншому”.