Моя свекруха наро дилася 8 березня. Тому щороку цього дня ми їхали до неї на святкування, це вже була сімейна традиція. Ось і цього разу ми із чоловіком підготувалися до святкового дня. Щоправда, напередодні всі плани змінилися, бо мені зателефонувала мама і сказала, що молодша сестра наро дила мені племінника. Тому я одразу поїхала додому, а чоловіка відправила до матері одного. Свекрусі про такий перебіг подій я, звичайно, повідомила. І вона привітала мене з племінницею і сказала, що її іменини відсвяткуємо якось іншим разом.
Успіх того ранку був на моїй стороні. Коли я попрацювала кілька годин, то у всьому офісі зникло світло. Сказали, що ремонт триватиме допізна, тож всіх відпустили додому. Я забігла до сестри, побула там до обіду, а потім поїхала додому, щоб разом із чоловіком вирушити на свято до свекрухи. Коли Ніна Тимофіївна побачила, що з автомобіля виходжу і я, то була здивована. За столом почали збиратися гості: приїхала сестра мого чоловіка зі своєю родиною, друзі та колеги свекрухи. Ми одразу ж вручили свій подарунок та пройшли за стіл. Вечір був досить теплим та веселим. А наприкінці застілля, коли всі почали говорити, що настав час уже розходитись по домівках, Ніна Тимофіївна встала, щоб сказати останній тост.
Вона подякувала всім за присутність, за подарунки, за увагу та теплі слова. А потім перейшла до того, що сьогодні не лише її свято, а й свято всіх дівчат, жінок. Тому з цієї нагоди вона подарувала своїй дочці прекрасні золоті сережки з невеликими діамантами. Своїм подругам вона роздала коробки цукерок і дітям доньки теж щось вручила. На мене глянула з усмішкою і сказала: “Я сподіваюся, ти не образишся на мене через те, що я нічого для тебе не приготувала. Ти просто сказала, що не зможеш приїхати. Тому я й не подумала”. Я посміхнулася у відповідь і сказала: “Нічого страաного!” Насправді мені було приkро. Загалом, краще б того вечора я не приїжджала. І про сережки дорогі не дізналася б, і стосунkи зі свекрухою зберегла б.