Мені було дуже шкода, коли найближчі люди розчаровували мене, на яких я, здавалося, завжди могла покластися. Думала, вони ніколи не підведуть мене і ніколи не відвернуть мене. У нашій сім’ї було троє дітей – мій брат, моя сестра та я. Після закінчення університету я вийшла заміж і залишилася у своєму рідному селі зі своїм чоловіком Петром. Я сподівалася знайти чоловіка з міста, але доля мала на мене інші плани. Петро був гарним, впевненим у собі чоловіком, і ми щиро kохали одне одного.
Оскільки Петро мав свій будинок у нашому селі, ми вирішили жити там окремо від наших батьків. Мої брат і сестра влаштували своє життя в місті і обзавелися власними сім’ями та будинками. Після того, як наш батько помер, ми з чоловіком дбали про мою матір, бо жили найближче до неї. Незважаючи на те, що моя мати ставилася до мене не так добре, як до мого брата і сестри, я все одно дбала про неї, бо це був мій обов’язок. Нещодавно мої брат і сестра приїхали відвідати мою матір, і вона віддала їм усі свої гроші та коштовності, бо думала, що вони потребують цього більше, бо жили в місті.
Я була засмучена і здивована цим вчинком, тому що не чекала такого від своєї матері. Вона вже заповідала свій дім усім трьом своїм дітям, але ніколи не давала мені жодної копійки за весь той час, що я дбала про неї. Я мовчки підвівся і вийшла з її будинку, більше не бажаючи повертатися туди чи доnомагати їй. Я почувала себе недооціненою і не знала, що робити, бо не могла піти звідти назавжди, бо мій брат і сестра не приїхали б піклуватися про неї. Незважаючи на невдячність моєї матері, я знала, що повин на продовжувати піклуватися про неї. Але мені було дуже бол яче, що мої зусилля не були визнані.