Коли мого чоловіка не стало, моїм двом дочкам Олені та Софії було лише 7 та 5 років. Нам пощастило: у нас був великий будинок, а наша корова давала нам молоко та сир, які ми продавали сусідам, щоб зводити кінці з кінцями. Я працювала ме дсестрою, і були часи, коли мені доводилося просити грошей у родичів, щоб куnити одяг дівчаткам і оплатити їхнє навчання. Олена виявила бажання навчатися у столиці, що вимагало великих грошей на університет, гуртожиток та кишенькові витр ати.
На щастя, вона могла раз на тиждень перевозити продукти автобусом, щоб прогодувати себе. Але після четвертого курсу вона повернулася до села зі своїм парубком Дмитром. Я дізнався, що вони давно зустрічалися і збиралися одружитися. Але замість того, щоб попросити мого благословення, моя дочка повідомила мене, що вони будуть жити зі мною протягом року, щоб накопичити гроші на власний будинок. Я погодився, думаючи, що присутність чоловіка в будинку була б корисною, але Дмитро виявився марним у роботі по будинку, в саду або в полі. Софія теж не ладнала з Дмитром і часто сва рилася з сестрою.
Незабаром вона почала зустрічатися із сусідом Петром, а потім оголосила, що вагітна і хоче жити із чоловіком. Вони теж хотіли переїхати до мене, але місця на всіх не вистачило б. Я втомилася годувати так багато ротів і нагадала їм про їхню ранню обіцянку збирати на свої власні будинки. Олена лаяла мене щоразу, коли я нагадувала їй про це. З мене було достатньо, і я відмовилася забезпечувати їх надалі. Я сказала Софії, що вона може робити все, що їй заманеться, але я не поїду зі свого будинку, щоб звільнити їм місце. Далі я дала Олені та Дмитру тиждень на пошуки власної квартири. Вони образилися на мій ультиматум і тієї ж ночі поїхали до столиці. Зараз Софія живе зі свекрухою. Вони всі перестали зі мною розмовляти…