Цю історію розповів мені мій старий приятель. Він ліkар, який має велику практику, серед його клієнтів дуже багато вельми заможних людей. Його історія виглядала приблизно так: — Ти не віриш в чудеса? Даремно, вони трапляються навіть у повсякденному житті. Мої клієнти дуже забезпечені люди. Багато з них знаходяться в дуже поважному віці. З кожним з них ми знаходимося в довірчих відн синах. Я роблю все, щоб спілкування зі мною було їм приємно, адже вони джерело мого доходу. Близько півроку тому прийшов до мене клієнт, весь сяючий від щастя не дивлячись на те, що йому скоро буде 90 років. — Доктор, привітайте мене, я одружився! — Браво. І хто вона? — О, доктор, вона красуня. Їй всього 18 років, і вона любить мене. — Ви молодець. Втім, в Вас важко не закохатися.
Сказав я і про себе подумав — ще б пак, з такими грошенятами у тебе будь-яка закохається. Наступного разу він прийшов через три місяці. Його супроводжувала молода жінка, струнка, красива, з діамантами на пальцях і одягнена так, немов тільки що зійшла з обкладинки модного журналу. — Доктор, знайомтеся — це моя дружина. Ви навіть не уявляєте, як я щасливий. А скоро у нас нар0диться син. Він буде носити моє ім’я і буде моїм спа дкоємцем, мої юри сти вже прац юють над цим. Після того, як жінка вийшла, я оглянув його. — Ви абсолютно здо рові. А скажіть, як часто ви займа єтеся люб ов’ю зі своєю молодою дружиною? — Ви знаєте, це сталося всього один раз в день весілля. Я тоді випив і погано пам’ятаю, що відбувається, але дружина сказала мені, що я був просто ге рой-кох анець.
— А хочете, я розповім вам одну історію? — Із задоволенням вас вислухаю. — Це сталося рік тому на полю ванні. Ми полювали на вед медя. Полюв ання тривала вже кілька годин — і все безрезультатно. Всі сильно втомилися. Я зупин ився на березі озера, притулив руш ницю до сто вбура дерева і зайшов у воду. Набрав в долоні води і умив обличчя. Ззаду почувся вед межий рик. Я обернувся і побачив того самого вед медя, на якого ми пол ювали. Мабуть, вед мідь знав про це: він повільно наближався до мене, з жовтих іклів капала слина, а в оч ах горіла справжня нена висть. До руш ниці було далеко, вряту вати мене могло лише ди во.
Я схопив з землі гілку, так схожу на руш ницю, навів її на ведмедя і натиснув уявний ку рок. І ди во сталося: мабуть, я дуже хотів жити. Пролунав пос тріл, і ведмідь впав з ку лею в сер ці. — І що ж це було? — запитав мій пацієнт. — Вистр ілив інший мис ливець, який випадково опинився поруч. — О, це справжнє д иво. А навіщо ви розповіли мені цю історію? — Я хотів вам сказати, що чудеса іноді трапляються навіть в нашому житті. Уникав мене мій пацієнт кілька стурбованим … А я картав себе за те, що піддався заздрості до багатого, але дуже наївній людині, і розповів йому цю історію.