Мого чоловіка ростила бабуся: його мама пішла з життя при пол огах, а батько відмовився від свого сина. Може, відповідальність не хотів нести, а може просто не бажав цієї дитини. Так і залишився Діма в полог овому будинку. Якби не Ганна Василівна, його віддали б в дитбудинок. Бабуся оформила опікунство над сином своєї заг иблої дочки. Діма виріс вихованою, розумною і хорошою людиною, Анна Василівна вклала в нього всю свою любов і турботу. Коли Діма закінчив університет, бабуся допомогла йому з роботою, і він досяг великих успіхів. Всі клієнти і знайомі ставилися до Діми з любов’ю і повагою.
Ось тільки батько ніколи про нього не згадував. Коли я познайомилася з бабусею Діми, не могла повірити, що на світі є такі прекрасні люди. Людина з величезною душею і добрим сер цем. Через рік у нас наро дилася дочка, ми назвали її на честь бабусі; я дуже вдячна їй за такого прекрасного онука. У нашій родині завжди все було добре, жили щасливо і дуже любили один одного. В один день у двері дзвонить якийсь незнайомий чоловік і представляється батьком Діми. Заходить додому, починає обра жати мене і нести якусь маячню. Я швидко подзвонила чоловікові і сказала приїхати якомога швидше. Діма викинув його з нашої квартири, але на цьому історія не закінчилася.
Батько разом зі своєю дружиною прийшов на роботу до сина і почав вимагати аліменти. Позов, звичайно ж, не схвалили: бабуся підтвердила, що батько ніколи не брав участь у житті сина. Але він все одно приїжджав до нас разом зі своїми дітьми і нахабно вимагав допомоги. Ми навіть встановили камери спостереження, щоб потім були докази. Минуло 4 роки, батько більше не з’являвся. На жаль, йому не вдалося викликати у нас жалість, адже він сам колись залишив новонар оджену дитину одну в пол оговому будинку.