Працював у нас у компанії один хлопець. Звали його Вася. Він керував одним із департаментів у нашому офісі, і щоб сказати погано заробляв, то ні. Була в нього крута тачка, одягався у брендових бутіках і виглядав дуже доглянутим. Але мав один величезний мінус. Він на всьому заощаджував. А зокрема – на їжі. Коли в нас була перерва, то він проходив повільним кроком по всіх кабінетах і столах, де бачив їжу, то ненароком підсаджувався, приступав до «трапези» без запрошення, коли бачив їжу починав говорити вирази на кшталт цього:
«О! Як смачно у вас пахне» або «Треба ж, а у вас курячі крильця тут є, а давай спробую одне», ну і його коронне «А що тут у нас?». І одразу ліз руками на їжу. Ніколи не скидався на подарунок до дня народження колег, але активно брав участь у привітанні та у святковому частуванні як без нього. Співробітники помічали, що він завжди в офісі заряджає телефон, щоб заощадити світло вдома, і свої потреби поки не справляв не виходив з офісу, адже зайвий раз не доведеться бочок з водою зливати. Одним словом, скнара. А сам він списував свою поведінку за економію. І ось на нашому останньому корпоративі Вася напився, і на запитання одного з колег, чи не збирається він одружитися, Вася відповів: -Навіщо мені дружина.
Адже вона проситиме у мене rрошей на їжу та одяг. А якщо ще й дитину наро дить, то взагалі збанкрутує мене. Навіщо мені такі витрати, я й один чудово живу. -Так — продовжив колега — живеш, нічого не скажеш, але за наш рахунок. Тут Вася розлютився не на жарт і почав: -Так живу, але розумно. У мене крута машина, будинок, одягнений з голочки. А ви чим можете похвалитися, тільки на їжу і витрачаєте! Після цього весь відділ відмовився з ним спілкуватися та працювати, тому він був змушений перейти працювати в іншу будівлю.