На краю міста був розташований маленький район приватного сектора. Біля пустиря стояв дерев’яний будинок, який вже давно покосився. А в ньому усамітнено проживав самотній дідусь. Весь час рано вранці він йшов кудись. Іноді його відвідували якісь люди. Ніхто його життям не цікавився. Тільки підлітки, що живуть в сусідніх висотних будинках, цікавилися його ділянкою. Вони бігли на пустир у пошуках розваг. Одна компанія підлітків під проводом Юлі дуже зацікавилася цією справою. Вона була старшою за всіх, і тому її слухалися всі, навіть хлопчики, виконували всі її накази.
Вся компанія вважала, що дід був дуже підозрілим, і стежила за ним через бінокль. Щотижня до його будинку під’їжджала машина, дід підходив до вікна і передавав паперовий пакет сидячому в машині. Наступного дня, проходячи повз його будинок, один з хлопчаків кинув у вікно камінь і розбив скло. Юля побачила, як дід ледве нагнувся і збирав осколки. Вона вирішила, що він або чаkлун, або продає заборонені речовини. Одного разу Юля сказала хлопцям, що вони повинні проникнути в його будинок і все обшукати там.
І ось, в один ранок, коли дід вийшов з дому, хлопці під командуванням Юлі залізли до нього в будинок. Там було бру дно і уб ого. Скрізь висіли сухі пучки трав. На полицях було кілька скарбничок статуеток. Юля наказала розбити їх, але всередині нічого не виявилося. Раптом на порозі з’явився господар будинку. Він схопився за се рце і почав голосити. Виявилося, що він був травником, народним цілителем. З ранку він йшов в ліс, збирав і сушив трави. Допомагав людям, rрошей з них не брав. А вони дякували продуктами
Пенсію внучці посилав, у якої багато дітей. Хоч вона і лаяла його. А статуетки йому дарували онуки, рідні та близькі, він їх колекціонував. Довелося батькам підлітків відшкодовувати весь заподіяний збиток. Більше хлопці не дружили між собою. Їм було соромно. Через дванадцять років діда не стало, його будинку теж, а Юля стала дорослою, завела сім’ю, але досі, проїжджаючи повз те місце, вона подумки просить у діда вибачення.