З дитинства ми з Андрієм були дуже близькі, ніколи не билися і не ла ялися. Він навчив мене всьому, прикривав мене, якщо треба. Коли виросли, спілкування стало ще міцніше. Андрій допомагав мені з труднощами. Я шукала подарунки для його дівчат. Нині брат має сім’ю. Має гарну дружину, має доньку. Я тільки збираюся заміж. Ми дружимо сім’ями. Зі своїм хлопцем я зустрічаюся вже кілька років. Ніколи не виникало проблем, ми дуже добре ладнали з усіма. Мама, звичайно ж, знає про наші теплі стосунки. Вона пишалася тим, що ми так добре спілкуємось.
Проте останнім часом щось змінилося. Рік тому рідна сестра мами пішла з життя. Її діти залишилися самі. Але замість того, щоб триматися разом, тягали один одного судами, щоб вирішити питання майна. Мама хвилювалася за них, хоч було зрозуміло, що так і буде. Ці дівчата з дитинства одне одного ненавиділи. У них удома завжди були якісь скандали. Навіть на похороні матері вони поводилися огидно. Не знаю, як так вийшло, але всю спадщину забрала старша сестра. Мама прийняла цю ситуацію близько до серця, часто плакала.
Ми з Андрієм навіть не дивувалися. Ось вона й вирішила переписати квартиру на молодшу племінницю. Щоб ми з братом не потрапили до такої самої ситуації, як ці сестри. Це було дуже безглуздо, адже ми з Андрієм навіть через іграшки не св арилися. А у такому віці тим більше не будемо. Ми навіть не знаємо, що в цій ситуації гірше: те, що мама віддала нашу квартиру якійсь незрозумілій особистості, або те, що вона подумала, що ми з братом можемо пос варитися через таку дрібницю?