У свої двадцять шість років я дісталася до посади директора елітного салону краси. І в мене, і в моїх батьків рівень життя суттєво покращився. У мене своя квартира, власний автомобіль. Коли я представила свого молодого чоловіка, Артура, своїм батькам, і батько, і дід, одразу ж сказали, що тому потрібні мої гроші, а не я. Я не повірила. І ось ми вже два роки одружені, живемо у моїй квартирі. У мене є спеціальний рахунок у банку, хтось називає такі рахунки подушкою безпеки, хтось “на чорний день”, але суть від цього не змінюється.
Я на нього щомісяця кладу певну суму, але нічого звідти не забираю. Артур знає про мої заощадження, які просто лежать на рахунку в банку і не використовуються. Це моя фінансова подушка, яку я не чіпаю, але весь час поповнюю. І хай би просто знав, але він нещодавно запропонував спочатку вкласти всі мої заощадження у його бізнес-ідею. Але я відмовила. Він, бачите, вирішив, що всі гроші, які я маю і його гроші теж.
Я йому пояснила, що мої заощадження не доторканнв і лежать на всякий пожежний випадок. Не подумайте, що мені шкода грошей для підтримки Артура в його починаннях, але проблема в тому, що раніше вже були в нього бізнес ідеї і я давала йому на них гроші, але всі вони прогоріли. Більшість навіть до ладу не почалася. І я знову бачу ту саму ситуацію. Він має ідею, але Артур навіть не знає, з чого почати і які кроки робити для розвитку бізнесу. Артур назвав мене скупою дурепою і сказав, що якщо я не дам хоча б частину від заощаджень, він подає на розлучення. Після цих слів я наступного дня пішла і подала сама на розлучення. Батько з дідом мали рацію. А я зрозуміла це через два роки сімейного життя.