Моя мама народила мене у 18 років. Батько, дізнавшись про її вагітність, покинув її ще до мого народження. Відмовитись від аборту її вмовила бабуся, та й лікарі були проти.
Мама таки народила мене. Через півроку вона повернулася до навчання, а потім почала працювати. Коли мені виповнилося чотири роки, вона вирішила поїхати на заробітки, щоб полегшити життя. Я досі пам’ятаю, як плакав і благав її не їхати і не залишати мене. Мама тоді сказала:
– Не плач. Незабаром зароблю трохи грошей і заберу тебе до себе. Почекай трохи, я скоро повернуся.
Але то була брехня. Мама так і не повернулася, хоча я на неї дуже чекав.
Мені обох батьків замінила бабуся. Вона оточила мене турботою та любов’ю, намагалася, щоб я ні в чому не відчував себе обділеним.
Після школи я вступив до університету та успішно його закінчив. На четвертому курсі я пройшов стажування за кордоном, а після одержання диплома отримав роботу. Бабуся була мною дуже горда. За кілька років я купив собі двокімнатну квартиру і зробив у ній ремонт. Зараз живу окремо, але часто відвідую бабусю та повністю її забезпечую — вона вже не в змозі працювати.
Мама так і не з’явилася у моєму житті. Якось я випадково підслухав її розмову з бабусею:
– Приїжджай до сина, він так на тебе чекає. Хіба ти за ним не сумуєш? Що означає «не треба»? Ти ж його мати…
Після тієї розмови бабуся довго плакала. Тоді я не зовсім розумів, у чому річ, але тепер знаю — мама сказала, що я їй не потрібен, і це розбило бабусі серце.
Зараз у мене є наречена, і ми готуємось до весілля. Я познайомив її з бабусею — найдорожчою для мене людиною. Вони швидко порозумілися.
Місяць тому бабуся знову завела розмову:
– Твоя мама дзвонила. Вона в Україні, хоче тебе побачити. Мені так хотілося б, щоб ви помирилися.
— Ми не сварилися, — повторив я. — Я готовий зустрітися з нею.
За тиждень я зустрівся з мамою. Переді мною стояла жінка похилого віку, втомлена від життя. То була зовсім не та мама, яку я пам’ятав.
– Привіт, синку.
– Привіт.
Я очікував, що вона вибачиться за те, що залишила мене, захоче налагодити стосунки. Але ні, їй потрібне було інше — і це не моє прощення.
– Бабуся казала, що ти добре живеш. Допомагаєш їй, – почала мама.
– Так, – відповів я.
– Я твоя мати. Найближча людина. Ти мусиш допомагати мені. Зараз у мене труднощі, і гроші стануть у нагоді.
Я здивувався від такого нахабства. Але мама продовжила:
– У тебе ще є брат і сестра. Їм пощастило у житті менше, ніж тобі. Ти маєш допомогти і їм.
– Я нікому нічого не винен, — сказав я. — Ти покинула мене, коли я був дитиною, а тепер хочеш, щоб я тебе утримував разом з твоїми дітьми? Ти навіть не спитала, як я. Не вибачилася. Просто прийшла по гроші. Ти мені не мати. Ти чужа, незнайома жінка.
Я більше не слухав її. Мама думає, що все, що я маю, дісталося мені легко. Але це результат моєї наполегливої роботи. Її не цікавить ніхто, крім неї самої.
Найближча людина для мене — це бабуся, і їй я допомагатиму. А таку маму, як моя, я знати не хочу.
Як би ви вчинили на моєму місці?