Моя подруга вчинила дуже підло, незважаючи на наші багаторічні дружні стосунки та все, що я для неї зробила. Олеся моя давня подруга. Ми разом ще зі шкільних років, ділили всі радощі та прикрощі. Коли її шлюб не склався, і Олеся вирішила їхати на заробітки до Чехії, вона попросила мене доглядати її сина, оскільки її батьків давно вже не було, а колишній чоловік зовсім не цікавився долею сина. — Ти ж розумієш, я не маю іншого виходу. На що я годуватиму дитину? Як його одягати? Ця квартира вже давно потребує ремонту, — казала вона мені.
Я погодилась. Олеся платила мені 4000 гривень на місяць за послуги няньки. Однак я робила набагато більше, ніж це передбачала домовленість. Я не лише займалася Дімою, а й готувала, прибирала, робила з ним уроки, відводила його до школи та забирала звідти. Але я не просила більше грошей, адже вважала Олесю майже сестрою. Олеся приїжджала вкрай рідко — один-два рази на рік, переважно на Різдво та Великдень. А коли через 8 років вона остаточно повернулася до України, її син, якому вже виповнилося 15 років, називав мене мама. Це її дуже розлютило. — Ти що, налаштовувала мого сина проти мене? Чому він називає тебе мамою?
– Почала вона обурюватися. — Я не знаю, я його про це не просила, — намагалася я порозумітися. — Ти брала з мене гроші за догляд за дитиною, а тепер ще й сина вирішила забрати у мене? Я від тебе такого не чекала! – продовжувала вона звинувачувати мене. — Олесю, заспокойся! Я просто допомагала тобі, як ти просила, — спробувала я їй відповісти, але вона мене навіть не стала слухати. Забрала Діму та пішла. Нещодавно в мене сталося нещастя — свекруха серйозно захворіла, і їй потрібна була операція в райцентрі. На той момент мені затримали зарплату, а заощаджень чоловіка не вистачало на лікування. Я звернулася за допомогою до Олесі, бо вважала, що вона допоможе.
Тим більше, як кажуть, вона мала «борг». Однак подруга не просто відмовила, а й сильно мене образила: — Я усі ці роки платила тобі гроші. Тобі цього мало? Я не збираюся фінансувати твої забаганки! Це твої проблеми та твоя свекруха, — відрізала вона. На щастя, ми змогли взяти кредит у банку та сплатили лікування свекрухи. Але через місяць Олеся знову несподівано прийшла до мене і повідомила, що їй треба знову виїхати до Чехії, щоб сплатити за навчання синові і накопичити йому на квартиру. Вона попросила мене знову доглянути її сина. Я відмовилася, хоча люблю Діму як свою дитину. Мені було надто прикро за те, як Олеся вчинила. Тепер нехай вона сама вирішує свої проблеми. Як би ви вчинили на моєму місці? Хто з нас неправий?